…попередньо зростає напруга осені,
безмовно, дужче дмухає холодний вітер у шибку –
час притулку від власного галасу просить,
од безсоння шукає рятунку під ковдрою тиші…
почуття круговерть, у думках швидкоплинних
залишились на згадку рубці звинувачень… тобі
не спадає чому, за що Доля сварила?
без кінця розтинають мовчанням байдужості дні…
раптом станеться так, що не стане й Любові,
почуття нанівець стають снігом весни
переллються слова в гомінкий спів безсоння…
в переповнений мріями час усамітнимось ми…
чому?..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116050301433
Свидетельство о публикации №116050301433
Рецензии