***
Уж столько лет и столько зим
я поднимаюсь, словно дым,
и над собою еле зримым
стою, как памятник из дыма.
Уж столько лет и столько зим
я поднимаюсь, словно дым,
и сам с собою над земным,
держу звезду я, как свечу,
и сам себя уже не слышу,
и сам себе звоню всё выше,
и и сам себе в ответ молчу.
Уж столько лет и столько зим
я поднимаюсь, словно дым,
что вместе с именем моим,
с моею долею земною
растает тучкой голубою.
***
Вже стільки літ і стільки зим
я піднімаюся, як дим,
і над собою ледве зримим
стою, як пам"ятник із диму.
Вже стільки літ і стільки зим
я піднімаюся, як дим,
і самотію над земним,
тримаю зірку, як свічу,
і сам себе уже не чую,
і сам собі телефоную,
і сам у відповідь мовчу.
Вже стільки літ і стільки зим
я піднімаюся, як дим,
що разом з іменем моїм,
з моєю долею земною
розтане хмаркою легкою.
Леонид Талалай. Уж столько лет...
© Copyright: Людмила Цурко, 2016
Свидетельство о публикации №116050208337
Свидетельство о публикации №116050208337
Рецензии
