Ростуть кульбаби на городі
вздовж стежки, що веде у даль.
Вони, ніби дівоча врода –
безмежна радість і печаль…
А далі Вовча тихо в‘ється,
дола віраж за віражем.
В обрив крутий все хвиля б‘ється
і берег ріже мов ножем.
А збоку килим, весь строкатий,
і дуже хочеться мені –
як можна більше написати
на цім життєвім полотні.
01.05.2016
Кульбаби
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116050107997
Свидетельство о публикации №116050107997
Рецензии