Магiя -Великдень-

Мозок ніколи не спить, серце, легені, нирки і кишківник.
Така у них, знаєш робота.
Волосся ростуть і нігті, як трава і дерева - нині і повсякчас:
день за днем, місяць за місяцем.
Що ж тоді сон, непритомність, кома?

Ми приходим додому, залишаємо дім,
у якому спить на канапі теплим пухнастим клубочком кіт.
Часами він вмощується на живіт, на коліна, на шию
господаря свого друга.
Вони сплять разом ці дивні сторіння
- кіт і людина -
одночасно у трьох світах,
які хтось помилково назвав
"минуле, майбутнє, нині".

"Спочатку було слово".
Було воно ніжним і грубим водночас,
тендітним, могутнім, грозу викликало, спиняло хмари.
Слово було у богів, які жили, як люди:
будували міста і дороги,
навчали мавп і слонів,
купали коней, корів і дельфінів
в ріках, морях, океанах.
Слово важило дуже, ним ніхто не смів легковажити.
Воно було водою в пустелі, праною, що наповнювала ліси, байраки, луки.
Воно було повітрям, космосом, музикою.

Боги покинули Землю. Деякі виродилися в люди.
Слова стали знаками комунікації, майже такими, як у глухонімих,
тому їх майже ніхто не чує,
вони вже нічого не значать
для потомків тих, що були на Землі Живими.

Ми живемо в епоху занепаду, зубуття, зорепаду.
Але ще живе десь на денці совісті свідомість того,
що не все ще втрачено.

Це війна у тісному тамбурі:
тому треба тулитися спина до спини
і тримати в руках міцно тісаки з мечами,
боронитися, нападати.
Поїзд цей не зупиниться доти,
поки ворогом не вкриємо насипи.

Отака от вона Великодня пісня.
Піст закінчився.
Розкладаймо багаття.


© Copyright: Валентин Лученко, 2016