Лариса Генiюш. Дiвоче серце

Лариса Геніюш
ДІВОЧЕ СЕРЦЕ


В путь незнану і буремну вирядився милий…
А дівицю в нічку темну думоньки обсіли…

І вона на рушничкові з них мережки ткала,
ще й узори волошкові на сорочку клала.

Місяць зорям мовив зрана, що, як споночіло,
дівка пояс самотканий слізками змочила.

З нелегкого мандрування повернувся любий,
перстенець своїй коханій  обіцяв до шлюбу.

— Чи ж, — до неї зі словами, — дівко, сумувала?
Чи в комірці вечорами поясок снувала?

— Ой, не ткала поясочка, не знавала суму —
танцювала у таночку під гармоньку шумну!..

В гурті з жартами й співанням вечір гайнувала,
з іншим хлопцем до світання нічку я стояла!

Може, парубок коханій був би і повірив,
щоб не пояс синій гарний, що на стан приміряв.

Щоб не маки і блавати, що на сорочині
розцвіли з-під рук дівчати об нічній годині.


(переклад з білоруської – Любов Цай)

***

Оригинал:

Лариса Геніюш
ДЗЯВОЧАЕ СЭРЦА

У нязнаную дарогу, ў даль паехаў мілы...
Позна, позна цёмнай ночкай дзеўка варажыла...

Быццам думкай – ўзорам доўгі ручнічок снавала,
ды кашулю васількамі, шоўкам вышывала.

Казаў месяц рана зорам, што ў начы дзяўчына
пояс вышыты узорам сьлязьмі прамачыла...

Ўжо прыехаў з падарожжа, ўжо вярнуўся любы,
абяцаў ён жуковінку дзяўчыне да шлюбу.

– Што рабіла, дзяўчынанька, ці хоць сумавала?
Мо’ ў каморцы зачыніўшысь паясок снавала?

– Ой, не ткала паясочка, не зазнала суму –
праскакала цэлу ночку пад гармонік шумны!..

Прапяяла у кампаньні вечар васільковы,
прастаяла да сьвітаньня, ой, ды з хлопцам новым!

Мо’ дзяцюк дзяўчыне любай быў-бы і паверыў,
каб ня пояс ўзорна-сіні, што на стан прымераў.

Каб ня тыя васілёчкі, макі на кашулі,
што цьвілі з-пад рук дзявочых, калі ўсе паснулі...