Мов хто розсипав сотні срібних свіч,
Так рясно небо світиться зірками...
Ось, певно, я у цю зіркову ніч,
Візьму і закохаюсь до безтями...
З душею поговорю віч-на-віч
(Ми часто розмовляємо в безсоння),
Між нами так багато протиріч:
Вона ще юна...в мене - сніг на скронях...
Отож...скажу їй юній і сліпій,
Що незамінних не буває в світі...
Вона ж така наївна(Боже мій),
Мов божевільна закохалась в Вітер...
Для неї вигравав він блюз і джаз,
Симфонії тремкі й казкове скерцо,
Він квіти кидав їй до ніг щораз,
Вона ж йому до ніг поклала - СЕРЦЕ...
Весна розвіє джазовий екстаз,
Предстане час у новій іпостасі...
Мій Вітре, я колись згадаю нас,
В забутому довершеному часі...
Вiзьму i закохаюсь до безтями...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2016
Свидетельство о публикации №116042902599
Свидетельство о публикации №116042902599
Рецензии