Рiдному мiсту

Миколаєве мій світанковий,
тим, хто бачив ранкову зорю,
розкажу я про рай платаНОВИЙ,
чисту правду я вам говорю.
Тихо сонце встає із-за хмари,
осяває будівель ряди,
його вулиці, площі, бульвари
й віддзеркалює десь від води.
Мов в люстерко в Інгул зазирає,
далі Бугом мандрує на південь.
Краще міста у світі немає
миколаївці, ви мої рідні.
Так було років з кілька десятків,
ми нарешті прийшли в майбуття.
Та змінилися звичні порядки
зупинилося світле життя.
Не гудуть корабельні заводи
і судна з стапелів не спускають.
Вже померкли права і свободи,
роботяги принишкли, чекають.
Лиш реклама маячить повсюди,
агітує, кричить, вихваляє.
На полицях все є – кажуть люди,
тільки грошей купити немає…
Миколаєве мій горемичний,
був ти містом гучним корабелів.
Та змінився уклад уже звичний,
все розбилось, як хвиля об скелю.
Правлять балом тепер „технократи“,
гріють руки на світлі і газі.
Це тому, що ума в них палати.
Довго будем ще скніти в екстазі?!

27.04.2016