Журба...

Колись я бачив сон... Тривожний... Дивний...
Як буцімто з небес... Аж з-поза хмар...
Доноситься плач-стогін журавлиний...
Неначе плакав, сам Тарас-Кобзар...

Бо відлітали ті птахи навічно,
За гори... За моря... В далеку даль...
Не продавали рідний дім цинічно,
А гнала їх з цих місць журба... печаль...

Та може то не сон був, а видіння...
Сумне пророцтво в надвечірній мглі...
Що не побачить жодне покоління,
Вже щастя-долі, на своїй землі...

Ой рідна земле! Ненько Україна!
За що ж тебе катують на хресті!
Знущаються з Дочки твоєї... З Сина...
Та відбирають мову... всякі... ті...

Коли ж, обдурений сто крат народе,
Ти зрозумієш власне, своє "Я"...
Що Мати - це не "начебто"... Не "вродє"...
І відрізниш: де прийми - де сім;я...

Колись я бачив сон... Тривожний... Дивний...
Неначе з піднебесся... З-поза хмар...
Доноситься плач-стогін журавлиний...
МабУть то плакав, сам Тарас... Кобзар...