Я мрією своєю лиш на світі живу
І вона жити мене щодень заставляє,
Я як той човник по морі пливу,
Та серце моє лиш на кохання чекає.
І нехай поглине мене ніч бездонна,
Місяць осліпить очі без вороття,
Нехай пропалить душу мою безсонну,
Яка колись розцвітала за життя.
І слова кричатимуть від божевілля,
Босі ноги бігтимуть кудись в туман,
А очі смутні, холодні, як від похмілля,
І в голові то крики, то біль, то обман...
Погляд кудись впав у безкінечність
І вже не розумію- я у сні чи на яву,
Тіло давно не відчуває безпечність,
Та важко зрозуміти для кого живу!
Я всю себе віддала, без останку,
Та кому і навіщо, себе я питаю,
Залишилось лиш спитати у ранку,
Де ж ті заповітні ворота до раю?...
Ворота до раю...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2016
Свидетельство о публикации №116042506731
Свидетельство о публикации №116042506731
Рецензии