Вiтрина раю на Земл

За жменю зла.
І більше не запитуй
мене про ніч, де первісток твій щез.
Ти сам забаг гріхи йому відкрити
під шанс торкнутись світу, що воскрес.
Навіщо десять?!
Сонце нетривале...
Не встиг прийти - як треба відлітать.
Це ж не тобі зозуля накувала
у тридцять три - примарні сорок п'ять.
І в злиднях міст, корисливих і п'яних,
Його мотиви згадуються вмить
як вітер з півдня, злизуючий рани
на душах дня.
Не бійся, відболить...
Тут поготів кричати про майбутнє
тому, хто п'є з криниць дитячих втрат!
Дурні часи...
І люди, ніби трутні,
у cup of tea шукають зорепад.
На мапі тижня розуму пустеля
поглине сум повернення туди,
де я дурів від фільмів Бунюеля
та гартував минуле для біди.
І це ж не сон!
Ми бігаєм навколо
чужих уяв про власне забуття,
в якому мить століття поборола,
не оцінивши щедрість каяття.
Тремтіння літер...
Тексти від пророків...
Якась химера з білого добра,
в якій весна приходить із молоків,
а не з невдач похмурого Петра.
Зійди наниз, і в подиху чужому
нарешті стань Причиною причин!..
І ще...
Пробач знайомим незнайоме,
і вже навічно потім замовчи...