Алая гвоздика-1. Любовь Селезнёва

Червона гвоздика -1. З циклу Подвиг матері
Любов Селезньова   
http://www.stihi.ru/2014/05/07/5597
("Під прицілом"- колишня назва)
Засновано на реальних подіях

Матері моїй Селезньовой Є.І.
з вдячністю присвячую.

Гл. 1.

Бої йшли такі жорстокі, що на Воронезькій землі в місцях боїв без впавшої кулі або осколка місця не залишилося. Під таким натиском ворога Червона Армія спішно, забравши майже всіх поранених, відступила.

- Що ж це таке? Знову треба жити під ворожою п'ятою? О це вже ні! - Іванівна вирішила  евакуюватися. Дивувалася лише: чому їх кинули свої ж?..

Червоноармійці, які жили в її домі, залишили напівсліпу конячку, а за гарний догляд ще й колгоспну корову – годувальницю для дітей. Адже їх Зорьку німці з'їли ще в першу окупацію.

Поклала вона своє добро в безтарку, дітей посадила зверху і поїхала слідом за  рідною армією. Корову на поталу німцям теж залишати не побажала – прив'язала Нічку до воза.

Від'їхала Іванівна від села кілометрів на чотири-п'ять, як тут же на шлях налетіла німецька авіація і давай на біженців бомби кидати, та розстрілювати зверху з кулеметів...

А біженців було дуже багато, - адже пожили при фашистському режимі, натерпілися горя, намотали соплів на кулаки, більше охочих служити не залишилося. Хто на велосипеді їхав, хто корову чи бика впріг у гарбу або тарантас. Хто сам впрягся в невеличкий візок і втікав від німецького «раю». Але найбільше було піших - йшли з дітьми, у руках несли небагато речей у запас, та харчі у вузлику.

Та ворогові було все одно - діти, старі, каліки - стріляв без розбору... З моторошним виттям летіли навантажені бомбами літаки. З гуком бабахкали, вибухаючи на землі, бомби. Скрекотали кулемети і автомати, бризками розліталися осколкові гранати, горіли речі і люди. А тут ще й далека - своя і чужа - артилерія шуму додавала.

На дорогах почалася паніка: налякані люди шукали порятунку у будь-якому укритті,- тікали в яри, до лісу, у воронки. Але падали, тут же підкошені кулями чи осколками. Кричали поранені, плакали діти, ревла і розбігалася знавісніла від страху і крові скотина...

Ну, хто описував жахи пекла, той не бачив цієї картини - саме тут було справжнє пекло!

Отоді  вбило і каурку Іванівни: біля рятівного яру наздогнав її великий осколок і розірвав черево. Нутрощі разом з майбутнім лошам вивалилися їй під ноги. Вона витріщила очі, жалібно заіржала, і захрипіла, звалилася, безпорадно суча ногами, піднімаючи клуби пилу і бруду.

Ніколи не забути винуватого погляду напівсліпої конячки. Вона наче просила пробачення за всі звірства фашистів, за те, що не змогла вивезти сім'ю. І взагалі нічого не змогла. Навіть врятувати їх від бомбардування.

"Ні, вибачте,- говорили її очі, заповнені болем. - Я б змогла, та мені не дали вбивці про...кляті... не да…ли.... Уби...ли ме...не... хррр..."

Віз перекинувся на самому краю воронки, весь скарб розкотився. Добре хоч діти зуміли вчасно вистрибнути. Залягли вчотирьох у яру разом із Ночкою – ох, і послушниця колгоспна рекордистка, що дісталася солдатці від армійців. Все розуміла, і навіть небезпеку відчувала і не казилася, як інша худоба. Немов розуміла – врятувати сім'ю, крім неї, тепер нікому.

Іванівна та діти перетряслись, звичайно, перевили страхи, а ледь полетіли літаки - запрягли в ярмо Нічку і поїхали далі шукати порятунку. Добре, що господарка Іванівна захопила з собою ярмо - нічого не захотіла залишати ворогові. Ось і стало в нагоді.

У слід  родині ще довго лунало іржання, передсмертні хрипи - вибачення пораненої каурки. А може, це їм здавалося? Звільнити від мук поранену конячку було нічим. Та хіба піднялася б у них рука її добити? І Гриша, і Рая заливалися сльозами непоправної втрати - їх покірною конячки, безвинно постраждалої від фашистів. Діти завжди дуже трагічно відносяться до загибелі своїх чотириногих друзів.

Не проїхала сім'я і двох кілометрів, як назустріч їм знову вози і біжать люди:

– Тікайте, там німці!..

Поїхали вони в іншу сторону, їх і звідти повернули, - ворог в трьох кілометрах звідси вперед пре...

Зупинила Іванівна свій віз у самого високого, гарного дуба, вирила під ним ямку, закопала у неї всі документи і архіви, і всі дорогі сімейні реліквії, заборонені папери. (Почесні грамоти Петра і сина за успіхи в школі з портретами Сталіна, книжки про Леніна і вождя, альбом карикатур про Гітлера і багато іншого) за які фашист міг голову відірвати.)

Затоптала вона ямку босими, з порепаними п'ятами, ногами: останню її обутку, прив'язану до задку воза, на шматки розірвав осколок міни. Так і шагала босоніж. Але селянці до того не звикати. Йшла, згадуючи мирні вечори, коли поверталися вони з райцентру з ярмарку і вечеряли під прохолодою цього шикарного дуба.

...Розгорне вона, бувало, на шовковій траві вишитий рушничок або самоткану холстинку, розкладе на ній пахучі житні скибки хліба в центрі, навколо розкладе варені курячі яйця, головки цибулі з пером, та сіль у вузлику розв'яже. Розріже на шматки копчене сало, м'ясо відварне, вкладе в рядок розварені зубасті кукурудзяні качани, густо підсолені. Похрустять вони в тіні нехитрий селянський харч, зап'ють молочком з глечика, а вже потім занурять ноги в холодну криниці, що відразу за дубом в лощині вибігає, наспівуючи веселим струмочком. Обмиють спітнілі лиця - втому як рукою зніме і ця прохолода, і вода. А головне –під деревом від спеки можна було сховатися..

Тут же, під цією розкішною кроною, Петро її завжди пестив. Звідки б вони не йшли або їхали вдвох додому влітку, а тут обов'язково зупинялися. Підлісок закривав закохану пару від сторонніх очей, а вже трава тут росла дивно м'яка – дуб  ріс у парку самого графа Підельського, колись відомого у волості ботаніка і городника. Де вже він дістав насіння такою м'якою травки, невідомо, тільки постіллю вона стала не одній парі закоханих.

Петро з гордістю часто їй казав, що під цим дубом батьки його зачали. Так що і вони наслідували приклад предків, поки стриножена колгоспна конячка неподалік хрумкала шовкову травичку.

Під пеклом немилосердного сонця Євдокії згадалися палкі промови улюбленого чоловіка, спливли подробиці всіх їх піддубних привалів з ласками  незвичайною пристрасті.

- Дуняша, ластівка, бажана моя!- марився їй ніжний шепіт Петра...

Вона мимоволі зітхнула, проковтнувши слину бувалих ніжностей. Хоч і не до речі згадалося, а приємні відчуття прокотилися по  тілу, що скучило без чоловікової ласки. Навіть у попереку раптом заломило і серце забилося, як птах у клітці. Петро у неї був сильний і пристрасний, а ласкавий до чого! Запестить, бувало, до того, що свідомість помутиться. Будь це на запашному сіннику, чи у возі зі скошеною травою, або вдома на розкидистому дерев'яному ліжку в пуховій перині... Так в ласці і млості всі ночі горобцями пролітали...

Зустрінь вона його зараз, ех і відірвалися б вони під цим дубом від усієї душі за всі ці довгі місяці вимушеної розлуки. А потім решту п'ять кілометрів до будинку в розмовах, граючись добігли б...

«Господи, навколо війна, а у мене такі крамольні думки». Думала Іванівна, йшла, та йшла, ковтаючи слину солодких спогадів. "Де ти, коханий чоловік мій? І я, жінка твоя, і дітки наші, та й дубочок наш на тебе чекає - не дочекається..." Очі жінки мимоволі затяглися сумною сльозою.


Далі  см. Гл. 2
Засновано на реальних подіях






Альманах " Спасибо ветеранам за победу!"
http://www.stihi.ru/2015/05/02/1161   

Международный конкурс Болгария 2016 
 http://www.stihi.ru/2016/01/18/10173




ГРАМОТОЙ "ВО ИМЯ ПАВШИХ И ЖИВЫХ "          

награждается:

Дебютант международного конкурса

НИКИТА КРУГЛОВ. ДОНБАСС.    http://www.stihi.ru/avtor/kaktus24

За переводы рассказов с русского языка на украинский язык из альманаха:
" Спасибо ветеранам за победу!"   http://www.stihi.ru/2015/05/02/1161:

Ольга Мальцева-Арзиани: "ПОХОРОНКА."  http://www.stihi.ru/2010/12/26/1089  /
/ " ПОХОРОНКА. "   http://www.stihi.ru/2016/02/11/2865
*
Любовь Селезнёва: " Пропажа.Подвиг Матери."   
http://www.stihi.ru/2011/04/01/6012  /
/"Пропажа. Подвиг матері."
*
Любовь Селезнёва: " Алая гвоздика. Подвиг Матери.
                http://www.stihi.ru/2014/05/07/5597 /
                / " Червона гвоздика -1. З циклу Подвиг матері "