Я створила тебе із мрійливих думок,
Із багряних вогнів листопаду,
Із солодких туманів і срібних зірок,
З ніжних квітів весняного саду...
Спорудила я храм...та...мабуть, неспроста:
(Ходжу в нього щоденно Небога)...
Я прибила тебе, мов до серця христа
І на тебе молюсь, мов на Бога...
Все чекаю, що впадуть зірки до долонь,
(А надія вмирає остання)...
Моє серце пече, мов пекельний вогонь,
Те надумане мною кохання...
Хай ніхто не пізнає, що в мене в душі,
Як нестерпно болю день при днині...
Та хіба б я писала ночами вірші,
Якби ти не зустрівсь на стежині?
Ця любов - ефемерність, неправда, фантом,
Як ніхто ж, бо, сама добре знаю,
Та...щоденно травлюсь цим солодким вином
І повільно-повільно вмираю...
Я створила тебе...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2016
Свидетельство о публикации №116042003409
Свидетельство о публикации №116042003409
Рецензии