Колиску гойдаючи, втомлена мати
Читає листа, де тонким олівцем
Слова б’ють у серце вогнем, як з гармати,
Вмивають обличчя суцільним плачем.
«Пишу тобі, леле, моя гомінлива,
Не стримую суму, що вечір вже згас
Для мене…. А ти! Чарівна, уродлива
Ще встигнеш позичити в долі прикрас.
Сьогодні у вічність ввійду, моя доле,
І спогади щирі в очах промайнуть,
Як серце без тебе жило у неволі,
Що й страху немає навіки заснуть.
Пишу, тобі, пташко, як донечку милу,
У вранішній день до вінця поведеш,
До твоїх грудей притулюсь соромливо,
Мій подих відчуєш, що поруч, збагнеш…»
Колиску гойдаючи, втомлена мати
Глядить у віконце, як шибка тремтить.
«А би ж сього дня, легінь мій, дочекати!
Зустрінемось скоро, життя не спинить…»
Колиска
© Copyright: Виктория Галицкая 2, 2016
Свидетельство о публикации №116041904349
Свидетельство о публикации №116041904349
Рецензии