Щасливиця, я маю трохи неба.. Лiна Костенко

Оригінал:


Щасливиця, я маю трохи  неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже казалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.

І раптом – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці,
приходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів –
за небо вип’ю і за дві сосни!


Перевод Светланы  Груздевой с украинского:


Счастливица, что есть немного неба
и две сосны в заплаканном окне,
хотя казалось, что живого нерва,
живого нерва не было во мне!

Уже душа не знала, где тот берег
и утомилась от забот любых.
И в громах дня, в оркестрах децибеллов
мы были, словно хор глухонемых.

И вдруг – о Боже! – после ада чада
и беспокойства, что равно нулю, –
я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
что я кого-то дальнего люблю.

И тишина вокруг…щебечут птицы,
приходят люди, что добрей, незлей.
И в туче, где вот-вот – и дождь родится,
стоит туман, как небо на земле.

Пасутся тени вымерших тарпанов,
на цыпочках и сумерки и сны.
Весна поднимет чашечки тюльпанов –
за небо выпью и за две сосны!