Галина Иззьер. Хмарнiсть

По нічному небу, як перст, сама
Хмара. Хмарність, як мітка.
Це по небу микається жінка.
У рукаві місяць.
                Серце крумкача.

В’їдаються  струни, пальці її чорнять.
Каніфоль порошею – майже ваніль.
Жінка топче, збиває у пил
Світло останнього ліхтаря.

Вигинаючись, танчить по небу тінь.
Відбиває чечітку, крок дріботить.
Нехай скиглять вночі чужі діти.
Їй не шкода дітей чужих.

Скільки рук і спітнілих, холодних лобів
Намагались торкнутись чола її?
За хрестами гаї інших хрестів.
Люта вдача. Дугою брів.

Скільки їй до світанку іще іти,
Надягаючи шаль, берет набакир?
І сузір’їв померлих далекий блиск
Набивається у закарваші.

Зопалу небо розбила вона.
Не протиріч їй, не тривож.
Звірі приходять до водопою.
Зорі всмоктують із джерела.
 
Ця хмара – сестра моя.

18 квітня 2016

Переклад з російської Оліся Лапковського

Облачность
Галина Иззьер
 По ночному небу плывет одна
 Туча. Облачность, как отметина.
 Это женщина по небу мечется -
 Сердце ворона,
                В рукаве луна.

 Впившись, струны пальцы ее чернят,
 Канифоль порошей - почти ваниль.
 Женщина топчет, сбивает в пыль
 Свет последнего фонаря.

 Изгибаясь, пляшет по небу тень,
 Отбивая чечетку, шаги мельчит.
 Пусть чужие дети скулят в ночи -
 Ей не жалко чужих детей.

 Сколько рук, сколько потных, холодных лбов
 Все пытались тронуть ее лицо?
 За крестами роща других крестов.
 Нрав неистов, дугою бровь -

 Сколько ей до рассвета еще шагать?
 Надевается шаль, набекрень берет,
 И созвездий умерших дальний свет
 Набивается в обшлага.

 Небо разбившая сгоряча -
 Не прекословь ей, не беспокой.
 Звери приходят на водопой,
 Звезды всасывают из ручья.

 Эта туча - сестра моя.