Колискова iз дитинства

В частих спогадах моїх
І в безсоннях нічних
Заколисує маля
Юна матінка моя:
«Спи моє мале дитя,
Сон прийде хай з небуття,
Із казкової країни,
Із зіркової долини».

Засинає в ночі дім.
Кіт мурличе лиш при тім,
Наче мамині слова
Він в мурликанні співа:
«Спи моє мале дитя.
Сон прийде хай з небуття,
Із казкової країни,
Із зіркової долини».

Під матусі колискову
Й вітер засинає.
І закінчити розмову
Соловейко має.
«Спи моє мале дитя.
Сон прийде хай з небуття,
Із казкової країни,
Із зіркової долини».

А уранці будить всіх
Матінки чарівний сміх.
Її тато крадькома
У віконця обійма.
Каже: «Серденько моє,
Хай нам Боженько дає,
Й нашим дітям на майбутнє,
Щастя довге, незабутнє».

Роки швидко промайнули,
Що батьки і не збагнули:
Вже нема кому співати,
Розлетілись діти з хати:
«Летіть мої янголята
У свiтле життя,
Із казкової країни,
Та не в забуття».

Колискову із дитинства,
Мамину, співаю,
Коли вже свою онуку
В ліжечко вкладаю:
«Спи моє мале дитя.
Сон прийде хай з небуття,
Із казкової країни,
Із зіркової долини».
А – а – а !