Ти мовиш
Не відпускаю твої рученята, слухаючи тишу
Більше за все кляну ту думку, що вже час іти,
Більше за все не хочу бачити у тобі іншу
Чи краще в сон пірнути, бо у ньому знаю,
Що там ніхто на світі нас вже не знайде,
Летімо вгору разом, десять поверхів не помічаю,
Поруч з тонкими вікнами, де знов з тобою я живий тепер
Це почуття чарівне, та далеко, в чарах ночі
Коли на серце свое ставиш тисячі замків,
Я міг би їх зломати, глянути в ці очі,
Але тебе я навіть і збудити б не посмів
Та вибичай за наглість, обійнять я мушу, щоб горіти,
І плинути далеко у безкраїність, й не згоріть,
І голос твій почути, і замліти,
І рятуватися лиш їм хоча б на мить
В якусь з ночей я знову запалю десь біля вікон,
І нишком посиджу, бо ти не полюбляєш нетверезих
З тобою поряд знову бурмочу лише одне:
"Зміню життя, і більше не ходитиму по лезу"
Та що те лезо, й навіть коли буде сумно,
Коли сніги холодні заметуть світи,
Я просто подивлюсь очами в небо,
Я сонечко побачу, яким світиш ти.
Свидетельство о публикации №116041610049