Ти вбить хотів мене в мені…
Однак, однак не вийшло…
Коли весь біль в душі мине,
В саду розквітнуть вишні.
Не стала тінню, не змогла
Тобі я підкоритись…
Як не топтав, а я жила
І все змогла простити.
А ти, на жаль, не зрозумів,
Що я жила тобою…
Плекав, леліяв власний гнів
Моєю ти журбою…
Терпіла довго, як могла,
Гадала: все минеться.
Не вийшло так як я ждала…
Все болем озоветься.
Зрубала в корінь все за раз…
Пішла, не озирнулась…
Ти мені більше не указ!
Від сну аж стрепенулась.
Тепер я дякую тобі,
Що маю таку силу.
Щоденно вдячна я судьбі,
Що не зламала крила.
А я жила
© Copyright: Ольга Бурковская, 2016
Свидетельство о публикации №116041506038
Свидетельство о публикации №116041506038
Рецензии