***
Анатолію Перерві
Отам село, мої отам пенати,
Мого дитинства стежечка крута.
Хатинка рідна, звісно, не палати,
Та серце калатає, калата…
Я все зумів і кваплюся додому,
Бо на круги своя вертати час.
Успішному і вже немолодому
Так маминих слідів не вистача.
І стежечки, що кличе знов до хати,
І річечки між верб і осоки,
Що кануло, чого й не упрохати –
Усе забрали назавжди роки.
Із літ спішить оновлена дорога,
І зустрічає вербами село.
А хвіртка рипне, наче скаже строго:
Чого ж тебе так довго не було?
14.04.2016.
Отам село...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2016
Свидетельство о публикации №116041409153
Свидетельство о публикации №116041409153
Рецензии
Щось голубе, щось блакитне, безтямне,
Щось поцілункове навіть, а, може й вороже,
Стишує кроки й говірку, і гамір:
Постаті любі у часі нестримнім пороші.
Дякувать богові, з ними відбУлася зустріч,
Дякувать богові - звірилось небо людині...
Мрія вербОва - панує довірливість - устрій,
Що відчуватимем ми, щироокі, й донині!
Любовь Иващенко-Сизых 26.02.2019 22:25 • Заявить о нарушении
Щось поцілункове навіть, а, може й вороже,
Стишує кроки й говірку, і гамір:
Постаті любі у часі нестримнім пороші.
Дякувать богові, з ними відбУлася зустріч,
Дякувать богові - звірилось небо людині...
Мрія вербОва - панує довірливість - устрій,
Що відчуватимем ми, щироокі, й донині!
Любовь Иващенко-Сизых 26.02.2019 22:25 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.