Джiм

Джім
В однім містечку на горі,
Що близько  біля парку,
Там, у великому дворі,
Жив молодий собака.
Він гарно лапки підіймав
Та мав  хорошу вдачу,
Бо завжди вчасно сповіщав,
Якщо когось побачить.
Поводився достойно він,
Хазяїн ним гордився,
Всі знали, що він просто Джім,-
Куди б то не з’явився.
Не раз ходив, було, кудись,-
Де ніс потішно сумку.
Казав хазяїн: «Тут не злись,
І май хорошу думку.»
Минали нові й нові дні,
Йшло з весен та на зиму.
Був відданий навіки Джім
Хазяїну своєму.
А як чимало відслужив –
Подумали гарненько
Та й кажуть: «Треба завезти,
Бо песик вже старенький.»
Його покликали… Мерщій
Прийшов, заскочив нишком,-
Щасливий, радісний такий,
Бо думав – десь на річку.
Бідою річка та була,
З’явилось справжнє горе,
Там зрозумів: чужа земля
Та й темно вже надворі.
Він до машини повернув,-
Машини вже немає.
Тривожно носика пригнув
До стежки, що петляє
Та й швидко  біг, немов на клич,
Що вдома біля хати,
Не дивлячись на темну ніч,
Хазяїна шукати.
Хоч Місяць весело світив,
Хоч зіроньки блищали,
Хоч коник гарно тріскотів,-
Усе це не втішало.
Нещасний Джім не спочивав,
Він біг і біг до ранку,
Що ледве з ніг був не упав
Уже десь на світанку.
Чудовий день тоді зустрів,
Вже й сонечко пригріло,
Але так їсти захотів,
Що все було не миле.
Ох, як прекрасно навкруги!
Пожити ще хотілось,
Та мучили гіркі думки:
Куди ж усі поділись?
Тоді пройшов чимало днів,
Не співчували люди,
Але в душі ще розумів:
Колись і радість буде.
«Ось як додому я дійду –
Всі друзі порадіють,
Там я хазяїна знайду,
Який мене зігріє.
Він ніжно скаже: Бідний Джім!
Чому ж ти загубився?
Як довго в серці я своїм
Чекав тебе, і все журився!»
Не знав ще про жорстокість ту,
Яка в людей буває,
Даремно вірив в доброту,
Котрої вже немає.
Замучений прийшов і ліг,
Не зрозумівши цього,
На той улюблений поріг
Будинку дорогого.
Він був нещасний та худий,
Від усієї втоми,
Казали - «бідний і страшний»
Близькі його знайомі.
Чому ж у старість у його
Ви зачинили дверці?
Адже в собаки також є
Своє собаче серце.
Не кидайте в біді тварин,-
Природа все благає.
Цей Джім на світі не один
Із тих, хто так страждає.
Відчуйте совісті слова,
Котрі, сказати мушу,
Частенько стукають, бува,
У ваше серце й душу.
Лунізана, вересень 1995р.