Сумел рассказать укр. сказка
(Про метикованість)
Пан бував в краях далеких
Та й вертається назад.
А йому назустріч служка,
Щось він мусить розказать..?
«І чого мовчиш, Мартине?
А чи добре все у нас?»
Каже: «Дякувати Богу,
Лиш ножа зламав якраз.»
«Тільки щоб і було лиха!
А чого зламався ніж?»
«Поламали, як із коней
Здерли шкуру й пишний хвіст.»
«То і коні поздихали?»
«Поздихали.» «То чого?!»
«Як заслабла наша пані,
Заробились від того:
Дохторів возили рано,
Дохторів возили знов
І на вечір те же саме;
Коні й здохли, хоч не мов.»
«А чого заслабли пані?»
«Та тоді, як двір горів,
Ледве встигли із пожару,
Й хорували з тих порів.
Але мушу закінчити,
Ясний пане, мій отець.
Двір згорів, померла пані.
Царство їм. Оце кінець.»
Ти ж, як будеш говорити,
То зашвидко «не біжи»:
І не лізь поперед батька,
Не стрибай свиней межи!
Мудрий, він пораду знає
І уміє підійти,
То ж, як навіть тяжка звістка,
Ти із нею, не лети!
Біла Троянда
Свидетельство о публикации №116041408164