Чеснота

-Я боюсь тебе.
- Чому?
- Боюсь твого принципу Сатурна. Для мене ти і є той Сатурн, що пожирає власних дітей.
- Ти ж казала, що любиш мене.
- Люблю,  як Батьківщину, з якої мене вигнано.
- Ти хочеш сказати, що маєш ностальгію за мною, але повертатись не збираєшся…
- Так. Приблизно щось у цьому роді.
Я пам’ятаю, як моя мати клала голову під ножа гільйотини. Коли ми проїжджали у кареті поруч з місцем страти, ти навіть не глянув у той бік, де все відбувалось. Тобі було начхати на мене маленьку, над якою ти взяв опікунство. Ти мені заборонив не лише говорити, а навіть думати про моїх батьків.
 - Не думав, що зараз ти згадаєш про це. Після стількох років моєї опіки над тобою. Ти мене прикро вразила.
- О! Це швидко мине. Давай без удавання. Я для тебе лишень одна з вихованок.
 - Ти так добре мене знаєш?
 - А що я можу знати? Що ти дозволяв мені знати про себе? Твій принцип гармонії і доброчесності?
- Ти не розумієш, заради доброчинності…
- Так, я знаю, заради доброчину ти здатен на все!
- Знаєш, ти так і залишилась неотесаним замурзаним дівчиськом. Правильно кажуть, свиня багно знайде. А ти, здається, з нього і не вилазила…
- Лучче цнота в болоті, ніж нецнота у злоті…
 Що ж, немає людини – немає проблеми. Хіба це не твій лозунг?
- Припини. Я не такий кровожерний, яким ти мене малюєш.
- Чи не за твоєю пропозицією було страчено моїх батьків?
 - Невже ти лише сьогодні про це дізналась? Що з тобою? Стільки років ти кожного ранку цілувала мене у щоку, клала 3 ложечки цукру у мій чай, колотила його, з відкритим ротом слухала те, що я зачитував з ранкових газет…То хто з нас лицемір?
 - Я не знаю, Максе. Просто є речі, які я не можу тобі пробачити. Так, 16 років я була облудницею, але сьогодні я хочу з цим покінчити…
 - Марі-Ането, ти не можеш отак взяти і піти від мене. Ти не можеш…Просто не зможеш…