Iсторiя

- Ти занадто добра, Ерешкігаль, – дивишся, як я обводжу губи олівцем, відкриваєш блиск і легенько проводиш пензликом по моїх губах.
- Чому?
- Ти хочеш спасіння для усіх, – задумливо застібаєш ґудзики на моїй сорочці, – а так не буває.
 - Так, я вірю, що не має бути жодного відокремленого,– кладу правицю на твою шию,  - Пазл має скластися,  Енліле,– моя рука леліє твою спину.
- Люба, дорога моя Ерешкігаль! Невже ти не розумієш, що заради тебе я терплю цих мавп у людській подобі, – підіймаєш мого комірця, – через те, що ти маєш ілюзію, що вони виправляться?! – Відкриваєш шухлядку, виймаєш декілька краваток.
 - Так, адже вони мої діти, – моя рука спускається тобі на сідниці. – Більше того, у тому і полягає замисел творіння, щоб привести усіх до божественного витоку Любові.
 - Альфа і Омега… - ніжно прикладаєш то одну, то іншу краватку мені до шиї, вдивляючись у очі, наче прагнеш підібрати саме  їхній відтінок.  - Галю, галю, моя галочко… – Я закладаю великі пальці за пояс твоїх джинсів. – Галочко, вони тобі не діти. Скільки можна вірити у цю вигадану тобою маячню? – починаєш в'язати вузол з яскраво синьої стрічки на рівні заглибинки між моїх персів.
 - Якщо це і маячня, коханий Енліле, - моя долоня знаходить жаданий горбок і там зупиняється, наче прислухаючись, - то придумана була вона вже так давно, – тягну блискавку донизу, – що стала історією.
 - А історія, як мені відомо, -  це істина. Це мій закон, від якого  я і потерпаю. – Заплющуєш очі і тихенько стогнеш.
Моя рука дійшла свого шукання…