Магiя -Мавпи i Люди-

Перша гроза. Добовий дощ. Оновлення. Молоді листочки. Вранці кульбаба на схилі розквітла. Як ти, золота. Запахло корою робінії та молодих бересточків.

Знову. Вкотре. На новий круг. Спіраль виривається вгору, як довго затиснута пружина. Новонароджене листя сливи ще таке клейке, пахтить пряно. Вгрузає рискаль у масний чорнозем. Саджаємо фундук, айву, ожину: американської селекції.

Цієї весни, цього літа ми ждали, як Бога Живого пришестя ждуть.

А він жив непомітно. Спав, котиком скрутившися у клубочок. Пив воду і молоко. Часами потягувався всім тілом. Коли гладили, мурчав. Прокидався. Дивився на світ нашими очима. Дивувався дуже: як можна отак усе спаплюжити.

-- Знову сьогодні до них говорив?
-- Так.
-- Щось уторопали?
-- Очевидячки, ні.
-- Хотіли нових див? Манни з небес, вина з води?
-- Оковитої з хріном. (сміються обоє)
-- А ти думав легко працювати месією? (розкладають шахи, починають грати)

В ґратках рідких кристалів, ДНК, РНК, вірусах, нейронах ґенерується струм невідомої природи. Допитливий розум виводить технології на новий щабель, але мавпи хочуть лише одного: хліба, чудес, видовищ. Прилипають до моніторів, п'ють пійло якесь (пивасик, колу, спрайт), жують чипси, лузають насіння, жлуктять квас. Ненавидять багатих і тих, хто багато працює, себто успішних.

Але світ міниться на очах. Неважливо, чи це помічають чи ні. Любов прибуває, як молоко в породілі, як Амазонка, Дніпро чи Райн. Її не спинити. Ненависники в ній потонуть, як оси в солодкому вині. Мадейрі чи Хересі, а може в слив'янці без назви.


© Copyright: Валентин Лученко, 2016