Зупинка у часi

Хрустіла яблуком, дивлячись у вікно. Гадала, коли це на будинку навпроти з’явилась назва Спорт Лайф. Думала, як багато речей проходять повз нас непоміченими. Яка мені різниця до реклами навпроти чи місцеположення спортивного клубу, чия розсилка регулярно надходить мені на телефон? Я знала напевне, що не скористаюсь жодною з пропозицій, і все ж чомусь  свого часу залишила свої координати менеджеру цієї компанії.
Хотілося палити. Але не було чого. До того ж, пам’ятала, що за двома затяжками мене вже нудитиме. Бажання це, зазвичай, швидко минало, і тоді, коли вже була нагода стрельнути сигарету, у цьому не було потреби.  Я дивилась на будинок навпроти і думала, що мнемонічні трюки не для мене. Навряд чи я зможу вкладати по рядку з поеми про Геро і Леандра у кожну вікнину цього будинку. Моя свідомість ніяк не хотіла фотографувати сумнівну архітектуру цієї будівлі.
Я розмірковувала над тим, що тебе гнітило. Думала про зміну твоєї поведінки. Про цю лаконічність, що межувала з грубістю. Я згадувала про твою галантність до різних жінок, люб’язність до сторонніх і цю несподівану стриманість по відношенню до мене. Можливо мені треба було радіти цьому безперечно виключному ставленню, як і відвертому ігноруванню, до якого ти вдавався час від часу.  Що ж причин для цього може бути безліч, і, можливо, усі вони на поверхні. Згадалось, як ти увесь стрепенувся, коли я намагалась одягти на тебе капюшона. Так роблять малі хлопчики. Чи мої доторки для тебе такі огидні…Ситуація здавалась якоюсь непевною і дивною, враховуючи твоє наполегливе бажання зберегти відносини попри все… 
Я відійшла від вікна і почала читати роман, який ти випадково забув у передпокої учора, коли на моє прохання приніс ліки для сина, якого я побоялась залишити  вдома самого через високу температуру. Я прочекала тебе до вечора, і вже думала попросити про послугу сусідку, коли ти прийшов, тицьнув ліки і вибіг. Сказав, що поспішаєш. У мене не було навіть можливості тебе запросити на чай, навіть якби я хотіла це зробити. Чи хотіла я, щоб ти залишився? Чи були ці ліки приводом для того, щоб ти прийшов? Я не могла цього напевне сказати. Виймаючи аптечний мішечок з рюкзака, ти положив на стілець книжку…І ось зараз я її читаю.
Книга розповідає про молодого письменника-журналіста, і безперечно захоплює. Я думаю про наші будні у редакції газети, де ми працюємо. Я розумію цинічно-сучасний погляд на життя автора. Але чомусь мені стає нестерпно нудно, як героєві роману. Наче якась облуда спадає мені з обличчя, і я бачу наші відносини з тобою через призму терзань героя, забарвлених прагматичною зневагою до жінок.