Голуби

Я знаю це.  І не  питайте, звідки…
Не вигадка   -  та  тільки   уяви –
Як   на  очах  у тисяч… тисяч!   свідків
У Ватикані після  молитви

за Божу Благодать  для України
Над площею    у неба голубінь
Злетіли з рук пантифіка  перлини -
Знялася  пара білих голубів.

І з кожним змахом  із невпинним  рухом
Все вище, як най далі від дахів…
Та  біла чайка разом  з чорним круком
Зненацька налетіли  на  птахів.

З’явилися    під крил  нечутний плескіт
Злетілись  ті закляті вороги.
І відчаєм лунав пташиний клекіт,
Розносився  та  чувся    навкруги

І люд мовчав, затамувавши подих,
І бідкався -  нерівний   бо двобій…
Та вражі  птиці не змогли, на подив,
Зчинити  зла тій парі голубів.

Хоч свідкам, що спостерігали вранці,
Загибель неминучою здалась -
Посланцям  Миру і його   обранцям 
Та спроба  з кігтів вирватись  вдалась...

Пошарпані  та гублячи   пір’їни
Що  разом  підіймались в  голубінь,
Як  символи – Схід – Захід України,
Була та пара білих  голубів…

 Що лишаться  на  згадку, як  повір’я -
Ознака переможного добра…
Та довго ще спадало  біле  пір'я,
Кружляючи над площею Петра…

А в небо синь здіймалися  перлини-
Обидва. Разом, ледь помітні вже…
Та в них я бачу рідну  Україну,
Що вистоїть...  І волю збереже!