Знову якись сторонній біль ламає.
Ні чаю, ні кави, ні цукру в домі немає.
Вдома заперті двері й забиті вікна.
Між кімнатами і коло ліжка зів'ялі квіти.
На підвіконні розсипані білі зорі.
Під ковдрою й подушками думки безсило кволі.
За п'ятою ніжкою стільчика домовий,
Що знову баче ридання й кричить: "Не вий!".
Під столом, у кутках, помирають весняні мрії,
На самому столі бездиханні чорні надії.
Під ліжком сліпеньке тремтить створіння,
Що хова притискає слова до свого піднебіння.
Під стелею у павутинні застрягли сонце і місяць.
Злякані рими не можуть знайти собі місця.
На полицях, із непротертим пилом, портрети.
У шкатулці лялька викручує піруети.
Тут зазвичай тихо і рідко чується плач.
Кожної дев'ятнадцятої середи приходить палач,
Шугає рими й пита: "Кого я порву?".
Ну що, це моя кімната, заходь.
Я так живу.
Моя кiмната
© Copyright: Фелон Кэлебрит, 2016
Свидетельство о публикации №116041110625
Свидетельство о публикации №116041110625
Рецензии