Мрiйники

«Тео, відчини! Тео! Тео! Тео!» - я щосили бухаю кулаками у зачинені двері, за якими ти смієшся з якоюсь дівчиною, чий голос я чую, але не можу побачити її обличчя. Ось твоя помста, мій коханий Тео, за моє перше побачення з хлопцем…Ти приводиш якусь лярву у дім. Вперше ми спимо не разом. І яка різниця, що поруч мене хлопець, якому я віддала свого вінка. Яка різниця, що я зображаю Вінеру Мілоську, обмотана простирадлом, з грайливими голими персами у цих чорних довгих рукавичках, які на чорному фоні створюють ілюзію, що я не маю рук…І, правда, я безрука без тебе, Тео. Адже, ти в мені, а я у тобі. Я відчуваю тебе оддалік на іншому боці зали. Ти посміхаєшся моїм па де буре, а я усе ближче і ближче до тебе. Перед тобою  виструнчуюсь, держу високо підборіддя, починаю кружляти, втрачаю координацію, щоб ти підхопив мене і грізно запитав : «Де точка? Фіксуй точку».Я знаю твій грізний голос – лише фікція. І доказ того твої ласкаві руки і смішливі очі…
Навіть коли ти не поруч, твоя незрима аура охоплює мене, у будь-якій зупинці часу ти щільно притуляєшся до мене, і іноді я вже не розрізняю, де ти, де я, наші матриці накладаються…
Тео, ти не можеш так поступити зі мною. Ти не можеш зачинитись від мене якимись дверима.
Пам’ятаєш нашу угоду: «Твої коханки – мої коханки. Мої коханці – твої коханці». Ми,Тео, ми – це назавжди! Усі інші – це лише епізод».  Це ти сказав, що ми – Сіамські близнюки. Ти…Не я…І я повірила.
Це може бути грою для кого завгодно. Але це не гра для нас…
Ми Ромул і Рем, які будують Рим. Без нас немає Риму…
- Ніколи не залишай мене,Тео.  Я кохаю тебе…
- Я кохаю тебе теж.
- Не кажи «я кохаю тебе теж», кажи просто «я кохаю тебе»…
- Я кохаю тебе. І ПО Б У К В А Х….К О Х А Ю