Самотня доля...

Самотня Доля попросила Бога,
Щоб дав він їй кохання неземного...
Промовив Бог: у мене є таке,
Та...лиш одна біда - воно сліпе...
 - Сліпе?.. Хай буде хоч таке у мене,
Нехай сліпе...та тільки, щоб - шалене...
 - Ну, що ж - бери...люби - як те дитя,
Та тільки потім щоб - без каяття...


Взяла самотня доля те кохання,
Чар-зіллям напувала його зрання,
Немов дитину пестила, любила,
І от...повиростали в нього крила...
У небо воно птахою злетіло
(утримати його була несила)...
Сліпе воно летіло манівцями
І якось закохалось до безтями...


Гукало: де ж ти, нене, моя Доля?
Невже насправді, то є божа воля,
Щоб жити нам порізно, Доля-нене,
Ти - невблаганна, я - сліпе, шалене?

Поглянула із сумом Доля-мати
І тільки лиш одне змогла сказати:
Як би ж то почуттям було мірило,
То не спалило б ти, дитино, крила,
Порізно нам тепер з тобою жити:
За все в житті приходиться платити...

Заплакало у відчаї кохання
(надія була втрачена остання)...


Отож...
       Коли ви просите у Бога,
Послати вам кохання неземного -
Просіть, щоби воно було взаємне,
А не сліпе, нестямне чи шалене...