Все радуги мне отсверкали,
Остался долгий серый шлях.
Огней уж нет, что согревали
Меня в покинутых ночах.
И опустелость леденела,
И леденела немота,
И вся душа, одубенелая,
И плоть, как снятая с креста.
Еще, безумец, призываю
И слухом чутким слышу глас:
- То проба. Пробой проверяю.
- Мой Боженька, забуди нас!
Всі райдуги відмайоріли,
лишився довгий сірий шлях.
Відгасли всі вогні, що гріли
мене по самітних ночах.
І порожнеча скрижаніла,
і скрижаніла німота,
і вся душа, на дуб здубіла,
і плоть, мов знята із хреста.
Ще, оглашенний, накликаю.
Ще, начуванний, чую глас:
– Це спит. Я спитом вивіряю.
– Мій Божечку, забуди нас!
281. Василь Стус. Все радуги мне отсверкали...
© Copyright: Алёна Агатова, 2016
Свидетельство о публикации №116040900781
Свидетельство о публикации №116040900781
Рецензии