Хлеб и золото, укр. сказка

             ХЛІБ  І  ЗОЛОТО
  (про шкідливість зажерливості)

Було так у всі часи:
Мудрі люди є й пусті…

Десь узялась паляниця;
Так їй із гори летиться..!
Та уже швидкий нічліг,
І до пана – на поріг.

Паляниці не приймають,
Паничата виганяють:
«Досить є у нас своїх
Калачів і інших втіх.»

Паляниця те сприймає,
Далі стежкою блукає;
І ображена, як звір,
Вийшла на бідняцький двір.

Хліб печений там приймають,
На столі її саджають.
І по клаптю, дітвора
Розібрала догола!
 
Залишився лиш окраєць,
Як малий кульгавий заяць.
Та на ранок, з нього знов
Цілий хліб грудьми зійшов.

Паляницю обіймають,
Знов частуються, співають;
Як здоровий, -- твердий біб!,
В бідняка, завжди був хліб.



От іще часу минуло..,
Золота з гори жбурнуло:
Покотилось тихо, край –
В самий у «бідняцький рай».

В двері стукає і просить..!
А бідняк йому, мов: «Досить!
Є в нас затишок і мир,
Ми ж «не бігаєм по сир»..!

Кусень більшим ще вчинився
І до пана покотився.
Пан хоч грошей досить мав,
Але й кусень той узяв.

І вчинилось в його хаті:
Всі були дурні й пихаті..,
Діти в школах не учились;
Хліб й худоба не родились;

Слуги крали і тікали, --
Ніц пани з того не мали!
І пішли тепер з почину,
В бідного просить хлібину.

Бідний половину дав,
Та багатшим, пан не став:
В хлопа, хліб зродився знову,
В пана ж, вийшов на полову…


От і ти, мій сину знай:
Забагато не жадай!,
Маєш трохи, будь із тим..,
Золото ж руйнує дім..!


Біла Троянда 01.03.2005р.


Рецензии