Dies irae solvet saeclum in favilla
й від нас залишаться чорні глибокі вирви.
Самотня вовчиця за нами завила
й ворони не принесуть ані правди, ані кривди
на цей вівтар — святиться пам'ять.
Дим обіймає тисячолітню столицю,
кіптява лягає на стіни світлиці.
Де було наше "аз", тепер там "ять".
Що ти знаєш про фатум, а я про віру?
Зачитай молитву вголос — складу долоні.
Бачиш — на тому боці цілуються наші клони?
А я віддаю твою душу якомусь звіру,
а ти мою — в сон...
Варто ж лише перетнути межу,
перейти Рубікон...
На що ми гаємо час?
Давай згоримо пізніше?
Dies irae
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2016
Свидетельство о публикации №116040500257
Свидетельство о публикации №116040500257
Рецензии