Не трубадур, а вічний яничар,
Невільником в солодкому полоні
Нічних очей,— я п'ю їх синій чар,
Закоханий в розквітлії долоні.
Хоч і знайшов я бога в Аполлоні,
Та тільки Вам — душі моєї жар,
Сузір'я зорь моїх, Волосожар,
Захований у серця темнім лоні.
Ви ж королевою, лише на мить,
Дасте устам тонку лілею-руку...
В ту ж мить життя, життя віддам — візьміть!
За усміх Ваш, за казки запоруку:
Щоб випити до дна солодку муку
І шалом кос — минуле спопелить.
Євген Маланюк
1924
Сонет
© Copyright: Елисаветградская Плеяда, 2016
Свидетельство о публикации №116040311046
Свидетельство о публикации №116040311046
Рецензии