Непатр отичний заклик до щастя

Ми застрягли, брати...
Між чужими шляхами.
Росіяни... Європа...
Америка врешт!..
Ці пекучі світи
прикриваються нами,
наплювавши відверто на той Будапешт...
Ми завмерли, брати...
Нас кидає, як листя,
по стареньким стежкам тираній і свобод...
Ми йдемо з темноти
у дротах, як в намисті,
і чомусь за наказом стуляємо рот!
Ми заслабли, брати...
Політичні пігулки
не рятують від втрати живої душі,
що благала не йти
до відкритих притулків,
де банкноти вбивають серця і вірші.
Ми вмираєм, брати...
На благеньких дорогах
нас давно зустрічають могил копачі,
щоб розвести мости
до змарнілого Бога,
що ніяк не віддасть нам до щастя ключі.
Ми здуріли, брати...
Рятуватись не хочем...
Але діти!..
Брати, ви прикрились дітьми!!!
І в мільйонах клітин
пустотілоі ночі
загравають з ганьбою мерзотники-"ми"...
Я не хочу, брати...
Я так більше не можу!
Територія глупства заповнена вкрай...
Тут немає мети...
Тут повітря вороже...
Тут застиглою кров'ю написано "Рай"...
Може стане, брати?..
Може наше сумління
ще живе у простих українських серцях?!..
І страхи висоти -
то не наше коріння?..
Ну навіщо нам той перекуплений жах?..
То ж тримаймось, брати!..
І, можливо, між нами
запалає багаття людського добра,
що дозволить знайти
за чужими стежками
той омріяний шлях до Петра без петра..:)