Сонце та роса, в полі - тишина.
Вітри солодкі віють з ночі -
Серце тішать полю.
Небо ніжне, з білими хмаринками
Тремтить душою, мерехтить грозою.
А от там вдалечині долина -
Вона тиха та журлива.
Одинока стала з часом.
Жодного гостя немає.
Вона село щоденно бачить.
Щоранками його вітає.
Очерет гомонить тихенько
З зорею - зорею.
Небо вмить замерехтіло
Блискавиця щира нині,
Нелегковажна діва.
Прошмигнула лагідно, капизно,
Чомусь лякати поле не захотіла.
З пагорба видно все як на долоні
Шмигнув бродяга вітер…
Він ледь збентежений грозою,
Він втікач невдалий.
Нині він дивний:
З квітів крапельки струсив,
Пошелестів травою,
Пригнув пшеничку,
Та, чомусь мрійливо смішно
Хлюпнувся під грушку
В старому садочку.
Весняний етюд
© Copyright: Инесса Завялова, 2016
Свидетельство о публикации №116040203107
Свидетельство о публикации №116040203107
Рецензии