От жажды умираю над ручьём перевод на украинский

От жажды умираю над ручьём (Франсуа Вийон, перевод И.Эренбурга https://ru.wikipedia.org/wiki/,_


От жажды умираю над ручьём.
Смеюсь сквозь слезы и тружусь, играя.
Куда бы ни пошёл, везде мой дом,
Чужбина мне — страна моя родная.
Я знаю всё, я ничего не знаю.
Мне из людей всего понятней тот,
Кто лебедицу вороном зовёт.
Я сомневаюсь в явном, верю чуду.
Нагой, как червь, пышней я Всех господ.
Я всеми принят, изгнан отовсюду.
Я скуп и расточителен во всём.
Я жду и ничего не ожидаю.
Я нищ, и я кичусь своим добром.
Трещит мороз — я вижу розы мая.
Долина слёз мне радостнее рая.
Зажгут костер — и дрожь меня берёт,
Мне сердце отогреет только лед.
Запомню шутку я и вдруг забуду,
Кому презренье, а кому почёт.
Я всеми принят, изгнан отовсюду.
Не вижу я, кто бродит под окном,
Но звезды в небе ясно различаю.
Я ночью бодр, а сплю я только днем.
Я по земле с опаскою ступаю,
Не вехам, а туману доверяю.
Глухой меня услышит и поймёт.
Я знаю, что полыни горше мёд.
Но как понять, где правда, где причуда?
А сколько истин? Потерял им счет.
Я всеми принят, изгнан отовсюду.
Не знаю, что длиннее — час иль год,
Ручей иль море переходят вброд?
Из рая я уйду, в аду побуду.
Отчаянье мне веру придаёт.
Я всеми принят, изгнан отовсюду.

ВІД СПРАГИ Я ВМИРАЮ НАД СТРУМКОМ (вільний переклад П.Голубкова)

Від спраги я вмираю над струмком.
Сміюсь крізь сльози, а працюю - граю.
Куди б я ні пішов - будинок мій кругом,
Країна моя рідна - чужина є.
Я знаю все - нічого я не знаю.

З людей – того я краще розумів,
Хто воронами кличе лебедів.
Я в явнім - сумніваюсь, вірю диву.
Черв'як нагий - пишніше всіх панів.
Я всюди прийнятий - і вигнаний, можливо.

Я марнотратний - й скнара заразом.
Я не очікую, але  чогось чекаю.
Я бідний - а хизуюся добром.
Тріщить мороз - троянду я бажаю.
Долина сліз - приємніше від раю.

Багаття палять – все в мені тремтить,
Відігріває серце - тільки лід.
Жарт пам'ятаю - й раптом забуваю,
Кому презирство - кому шана вслід.
Я всюди прийнятий - і звідусіль злітаю.

Не бачу я, хто бродить під вікном,
Зірки ж на небі ясно розрізняю.
Вночі бадьорий - сплю весь день цілком.
Я обережно по землі ступаю,
Не віхам, а туману довіряю.

Глухий мене почує чоловік.
Я до полину - не до меду звик.
Де правда, а де примха цього люду?
А скільки істин? Втратив я їм лік.
Я вигнаний, хоч прийнятий був всюди.
Не знаю я, що довше – день, чи рік,
Струмок, чи море змочить черевик?
Піду я з раю, в пеклі десь побуду.
А відчай - віри додає повік.
Я всюди прийнятий, але злітати - звик.