У кольорi Марса

Ця планета ніколи надовго не буває втишена.
На ній панують вітер і смерчі. 
Коханий, тікай, як тікають від смерті.

Твоя наречена – небесне створіння.
Твоя дружина – священна корова.
Твоя подруга – мудра жінка.
Твоя сестра – Артеміда.

А я хіба що корогва у твоїй руці.
З якою ти можеш іти до бою.
Якою ти можеш огорнути плечі,
«голодуючи, як студентка на площі».
Зі мною ти можеш бути хіба що мішенню.

Ти – улюбленець публіки, сам бог.
Кожен хоче висловити тобі особливу шану.
 Хоча часто ти говориш мало або два слова.
Чомусь усім кортить побачити у тобі більше.
Я можу бути для тебе хіба що лавром, з якого ти сушитимеш свій вінок.

О не тікай, кохана! Знаю, мавко,
твою на дотик шкіру, смак гіркавий.
Гречаний мед – уста, і мед акації – округлий твій живіт.
Полину мед тебе любити, бо скільки не люби – усе хотітимеш любити.
Якщо в твоїй країні вітер й смерчі, їх втишить можу лише я.
Адже я бог.
Засмійся, серденько, і розплети косу.
Зніми сорочку і іди до мене.
Давай-но гребінця, тебе я розчешу, бо ти відома нечепура,
не дбаєш зовсім ти про гігієну.
Ось бачиш вже і я «что вижу, то пою».

- О це велика честь для мене самого Пана мать за куафера!
- Так мовить чемна Пані. Уже і підморгнула і
 горнешся, наче мале дитя...
Долати звіра ми не будем. А, навпаки, розбудимо звірятко, і
 будем гратись з ним…

Стогни, стогни, кричи, моя кохана!
Нехай почують всі, що в тебе є коханий, який тебе голубить.

Ну що ти задоволена хоч трошки?
 - О милий, як потішив ти мене!
-  Заплющуй очі й спи, моя маленька ненажеро…
Засну і я, бо зранку скажеш: «ще».