Лина Костенко. А жизнь идёт и всё без корректур...

                ***
А жизнь идёт и всё без корректур.
И мчится время, не сменив галопа.
Давно уж нет маркизы Помпадур,
и мы живём уже после потопа.
Не знаю я, что будет после нас,
каким природа удивит нарядом.
Не устаёт лишь время - век и час.
А мы живые, и спешить нам надо,
чтоб что-то доброе оставить по себе.
А мы - и что же - мы пройдём , как тени?
Пусть очи неба будут голубей,
чтоб землю вечно видели в цветенье.
Чтоб и леса не вымерли, как тур,
чтоб и слова не вычахли, как руды.
А жизнь идёт и всё без корректур,
и как напишешь, так уже и будет.
Не бойся, если без прикрас строка.
Прозрения не бойся - оно лечит.
Не бойся правды, хоть она горька,
печалей тоже, хоть они как реки.
Но бойся душу чью-то обмануть
своею ложью - это уж навеки.

                ***
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки очі неба голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч вона гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш - то уже навіки.