дивний

Осіння спека в дивний дощ,
Вірю в себе і ще в щось,
Думки розкисли від кількісті слів,
Згас вогонь і я до тла не згорів,

Від твоїх кислотних речей,
Боляче як від гострих мечей,
Розбиті руки  і в  очах кров,
так згасає (моя) любов,

Сонце світить та не встає,
А в мене знову вянуть квіти,
І що ж робити диво ти моє,
Якщо на вулиці тривоги вітер,

І все було б добре все як завжди,
Сварилися ми та мирилися ми,
Та твої таргани з розуму зійшли,
Напились вогняної води...


Рецензии