Ушла...

   Перевод Лины Костенко

Старушечка, идет по той дороге.
Как всегда, недавно как - давно.
Вот стала. Болят, уставши, ноги.
Здоровье было, где теперь оно?
Опять идет… Пропала за деревьями...
Рассвет дорожку снегом притрусил.
Куда ж идешь? Я жду тебя. В сомненьях ты.
Фонарь горит - забыли потушить.

Моя бабуня, старшая мне мама!
Хоть след, хоть тень оставь и образ ли продлишь!
Какими я тебе скажу словами,
Что ты во мне вовек не отболишь!
Ведь без тебя земля не родит,
И молодежи умом не добежать!
Куда ж идешь ты? Твоя наливка бродит,
И семена по узелкам лежат!
Ну, космос, ну компьютер, нуклеиды,
А сказки те, то слово, в тех садах.

И так по крохе, крохе Украина
Идет с тобою, Боже мой, куда?!
Хоть оглянись! Побудь еще немножко!
Ведь время есть еще, хоть поздно, но ведь есть!
Сверни домой с белеющей дорожки,
Вот наш порог, ты что ль не узнаешь?
Ты не заходишь. Сказали – умерла.
Тогда был май, ну, а теперь зима.
Зашла бы, что ль, из глаз течет слеза.
А то ушла и нет тебя, лишь тьма...

   Ліна Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.   
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.         
Було здоров'я, де тепер воно?       
І знов іде... Зникає за деревами. .. 
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.
Горить ліхтар - ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!   
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш! 
Якими я тобі скажу словами,   
Що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить, 
і молоді ума не добіжать!               
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!               
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни, 
А ті казки, те слово, ті сади,               
І так по крихті, крихті Україна            
іде з тобою, Боже мій, куди?!               
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки! 
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!            
Зверни додому з білої доріжки,               
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?            
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.   
Тоді був травень, а тепер зима.               
Зайшла б, чи що, хоч сльози втерла.         
А то пішла, й нема тебе, й нема...