Є в селі у нас бабусеньки стареньки,
Немічні, лежачі,-одинокі неньки.
Я до них заходила, ліка принесли,
Супчику зварила, а в очах сльоза.
Так моє серденько крається надвоє,
За бабусю сиву, про діток, що двоє.
Де ж ви тії діти, чом не біля мати,
Що життя дала вам, совість треба мати!
Скуштувала ненька,-одразу ж ожила,
Дуже вірить в Бога, вам хоча зла.
Все розповідала: як росли, рибачили,
Та надію мала: вас всіх побачити.
Тож рідненьки дітки нас не забувайте,
Сивий вік короткий, вони живі ще знайте!
Старенька матiр
© Copyright: Мария Верховинина, 2016
Свидетельство о публикации №116032906875
Свидетельство о публикации №116032906875
Рецензии