Темнi окуляри

Осліп сьогодні увісні...
Неначе спогади якісь,але очами я не бачу!
Попав у царство я людей сліпих...
Не цінував ті дні,як був ще зрячий!

Не помічав ні сонця, ні доща,
Ні тих ромашок в полі,проживав даремно!
Не помічав я навіть матері тепла ,
Жив марно,думав так і треба!

Не шкодував про втрачені моменти,
З вином мішав сюжет свого життя,
Не вірив,що раптово можно так осліпнути,душою вмерти,
Не змігши повернути дні,розорвані в шмаття!

Осліп.Помер.Неначе в яму провалився,
У світ ходячих, мертвих та сліпих,
Запізно пожалів,що днями не насолодився,
Був із очима,але чому ж я не дивився з них?

На захотів,непевно,їх розплющити на всю,
Не намагався навіть,байдуже,хоч і благали.
Тим часом дні проходили,а я все сплю,
І рік у рік хроплю безглуздо днями та ночами.

Тепер я тут,дивлюсь на світ,крізь темні окуляри:
Не бачу сонця,ні дерев зелених,
Навколо чорні,чорні хмари,
Кружляють ворони - людей ізжерли.

Погляну в інші я,прозорі окуляри,
Хоч на діоптрії там мінус три і п'ять -
Весь світ передімной,неначе у тумані,
І люди ходять,а рукой їх не дістать.

Примірю ці ,повинні підійти!
Сподобались,сказали,мають золоту оправу.
Я їх одів,але не можу істину в собі знайти!
Не бачу,жах,ізнов небачу!

У очі пхаю сірники,щоб мить узріти,
Як справи там у вас і чим займаєтесь по дню!?
У відповідь лиш сірка у очах почне щиміти,
Сірник зламається ,зіницю простромлю.

Я спотикаючись,тримаюся за стіну,
І з відчаю на голові волосся рву!
Ступаю,сподіваючись на віру,
Молюсь.Впаду.Встаю,іду до алтарю.

Неначе хто виделкой простромив,
Мойі зіниці з синіми очами!
Я прошу Бога:"Зір мені верни!",
Я хочу світ дивитися не тільки лиш думками!

Почув,спасибі,Він мої слова -
Проснувся зранку - сонце очі сліпить.
Холодний піт протер з чола,
Ви не сліпі! Прокинтесь! Подивітесь!

Зніміть нарешті темні окуляри!
Цей світ прекрасний,небо і земля!
Ви не сліпі і не ходіть у золотій оправі!
Цінуйте кожен день за те,що бачите життя!