Повір, я не зречуся тихих днів з тобою.
Не буду повертатись більше. Ні.
Сьогодні, рано вранці не зі мною.
Я заблукала в вічності, пітьмі.
Сиджу, отак, під дубом, із тобою,
питать: навіщо?від чого втікав?
чому нас залишив? чому не подбав?
...це марно, та все ж ...я скорюся.
Довіра сяка-така - є обман.
І лиш у тривозі проснуся.
Ти більш не побачиш осінній туман,
а я - до тебе більш не пригорнуся.
Не переймайся, бо я не слабка.
Розчаруванню мене не скорити.
Я ніжна, я вірна, як гордая лань
і цього - в мені не змінити.
Ці ніжні руки, лагідні слова,
ці теплі поцілунки в ніч безсонну,
я пам'ятатиму. І пам'ятатиму слова :
"Повір, кохана, я ще повернуся".
"Повір..." - це все лише слова.
Повiр
© Copyright: Анастасия Романюк, 2016
Свидетельство о публикации №116032807880
Свидетельство о публикации №116032807880
Рецензии