Між нами стіл,
одяг,
зо три десятки людей,
твоя правда,
мої очі,
які я не знаю де діти.
За спиною гучно сміються тайванські діти,
а в мене зовсім немає ідей,
як нам жити опісля —
міста й так замало, коли ми поряд.
Пускаю тебе під пальто й глибше.
Дивляться Борис і Гліб і ше
якісь святі, яких знаєш ти...
Я знову ховаю погляд,
поправляю волосся,
з'їдаю помаду.
Здобуваюся не вогнем і мечем —
здаюся за голу правду
й укладаюся на твоє плече.
Іще зовсім трохи, любий, іще...
Iще зовсiм трохи
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2016
Свидетельство о публикации №116032800570
Свидетельство о публикации №116032800570
Рецензии