Я вами тяжело переболела.
Но всё ушло, как бред или как сон.
Давно любовь моя перегорела.
Был разум мой доверчив, как Самсон.
Пора нам попрощаться. Будни.
На зимних окнах побелели витражи.
И как мы будем? Как теперь мы будем?
Теперь чужими быть нам надлежит.
Мне жаль. Предание недолго длилось.
Исчез он без возврата - светлый сон.
Но тихое сиянье над судьбою лилось.
Оно навеки с каждым, кто влюблён.
Лiна Костенко
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
Я вами... Лина Костенко
© Copyright: Наталья Яшина, 2016
Свидетельство о публикации №116032706994
Свидетельство о публикации №116032706994
Рецензии