Такий вразливий світ...
Як подих сина...
Як промінь сонця в темряві печер...
Побач Його, до того як він сплине
в нервових цифрах з видуманих сфер.
Один лиш крок...
Один - і завмираю,
хоча навколо гамір сивих площ...
Ти бачиш Бога?
Він уже не грає
з душею літа графіками прощ.
Не кликав ніч...
Не бавився світанком...
Не вабив словом цапа із пітьми.
Дивися, Отче!
З білого пристанку
твоє "вони" занурилося в "ми"!..
І мрії дня у спокої сліпому
мені розкажуть врешті про шляхи,
якими Він веде мене додому
за влучний сміх і скоєні гріхи...
Тобi, Величний
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116032712364
Свидетельство о публикации №116032712364
Рецензии
