Мені не потрібні ті жорна,
що змелють у пил кістки.
Я не ненавиджу себе.
Я вчусь цьому кожен день.
Я чищу свій розум –
борна
й карболова
тут кислоти
разом із мантрами,
голодом, сном,
точніше –
його нестачею.
Я не ненавиджу себе.
Не з’їдаю себе без хліба,
не відламую ні шматка.
Мамо, дивись:
я летюча риба –
стрибаю із страшних хвиль.
Бо я не ненавиджу себе,
я можу у будь-яку мить
вийти із цього тіла.
Бо в мене немає душі.
Я сам є душа,
я – тінь,
я вмію літати,
мамо.
Мені не потрібні ті жорна,
що змелють мене у пил
змішають з людьми
і дурницями.
Мені не потрібні «люди».
Мені лиш потрібні ми,
що не змелені
і не зламані
суперцунамі,
які нас здогнали –
всіх,
не жаліючи,
не обираючи.
Після весінніх злив
ми зустрінемось.
Я буду краще.
Я не ненавиджу себе.
Я вчусь цьому кожен день.
sati
© Copyright: Дар Апрель, 2016
Свидетельство о публикации №116032607638
Свидетельство о публикации №116032607638
Рецензии