Леонид Талалай. Костра не видать...

                ***
Костра не видать, только пахнет дым,
И месяц стоит над конём вороным,
И синий туман, и трава ковыла,
Как Игоря войско, в степи полегла.

Под возом чумацким застыла дорога,
И ни одного не  поднять, и ни многих.
Роса, что сквозь пальцы тогда протекла,
Сквозь пальцы те самые в мир проросла.

Не черпать герою шеломом из Дона,
Трава заступила дорогу до дома,
И только под месяцем память над ним
Стоит в изголовье конём вороным.

Тем самым конём, что поводья волочит,
Но в руки чужому даваться не хочет.

Платками черниц занавешены сны.
Чернеют угрюмо в степи валуны,
И звёзды летят, и сверкают зарницы -
Тот сон освещают, что павшему снится.

Под возом чумацким проснулась дорога,
Что не одолеть без коня вороного.
Но конь не даётся, на зов не идёт,
А может, он лучшего всадника ждёт?

А может, боится довериться воле
Того, кто не ведает жизни на воле?
Но чует рассвет, и вскипает желанье
Лететь по степи, обогнав своё ржанье.

И что-то тебе и шумит и звенит...
И холод в груди, и сердце дрожит,
Как перед приходом великих дней,
Что, может, последние в доле твоей.

                ***
Багаття не видно, лиш пахне дим,
І місяць стоїть над конем вороним,
І синій туман, і густа ковила,
Як Ігоря військо, в степу полягла.

Під возом чумацьким дорога волога,
Але не збудить, не підняти нікого.
Роса, що крізь пальці колись протекла,
Кріь пальці ті ж самі у світ проросла.

Не черпать полеглому шоломом з Дону,
Трава заступила дорогу до дому,
І тільки під місяцем пам"ять над ним
Стоїть в узголов"ї конем вороним.

Тим самим конем, що повідця волоче,
Та в руки нікому даватись не хоче.

Хустками черниць лопотять кажани,
Чорніють вологі в степу валуни,
І зорі летять, і далека зірниця
Освітлює сон, що полеглому сниться.

Під возом чумацьким проснулась дорога,
Яку не здолать без коня вороного.
Та кінь не дається, на поклик не йде,
Чи, може, він кращого вершника жде?

Чи, може, боїться довіритись волі
Того, хто не знає, як жити на волі?
Але стрепенувся, відчувши світання,
Готовий своє ж перегнати іржання,

І ніби тоді щось шумить, щось дзвенить...
І холод у грудях, і серце тремтить,
Як перед початком великих подій,
Що, може, останні у долі твоїй.