Ми у космосі, в невагомості,
За секунду до втрати свідомості.
Це кохання важке до судоми,
Мов рівняння з двома невідомими.
Я прошу тебе відпусти за край,
там влаштую свій особистий рай.
У душі затишшя уже давно,
Лише тіні, ні звуку... Німе кіно.
Чорно-білий екран, монохром кольорів,
Ти на мене вже мабуть перехворів.
Лиш ти впертий, тримаєш, не пустиш руки,
Може я фантазую, може все навпаки?
Так. Ти любиш нестямно, а я тягну на дно,
Бо кохаю героя чужого кіно.
***
© Copyright: Мила Курбатова, 2016
Свидетельство о публикации №116032403668
Свидетельство о публикации №116032403668
Рецензии