Магiя -Перевтiлення Музики-

У школі не вчать смакувати життя. Це чи не єдине чому варто навчати. Натомість вчать стояти на чатах та бути готовим кожної миті або втекти, або почати битися: часто безглуздо: за якусь дещицю, за чиїсь марноти.

Може краще давай про ноти? Поліфонію Маестро Баха чи може інші, космічні хорали? Ті, які чули високі гори, в долини вони не долітали. Може краще про спів: пташиний, янгольський чи китовий? Ти готовий усе покинути і спуститися в дебру, до джерел, що сочаться крізь камінь замшілий. Там живуть дивні люди, знаєш такі малесенькі Боги: з бородами по пояс, з волоссям густим і легким, як пух дитячий. Воно сріблиться, світиться, розсипає сяйво. Я не знаю чи є в них жінки і діти. Мабуть є, але непомітні. Наші світи не перетинаються. Хіба що в снах, казках та легендах.

Ах! Ох! Ух! Який був концерт учора! Дириґент вийняв музику з оркестрантів, слухачів і залу. Солісти вийшли за межі всього, що може музика дати. Всесвіт розкрив від подиву рота, довго набирав у легені гелію і закричав: "Браво!"

Вони сиділи в якісь таверні в Ґенуї чи Мілано. Пили еспресо, молоде Кьянті, а потім курили маріхуану.
- Маестро Томазо, як Вам так вдається ?
- Все дуже просто, Ремо. Справді просто. Слухай!
- Що?
- Чуєш як дріботить дощ. Миє бруківку. Течуть потічки ринвами, хідниками,  підземними рурами. А потім сонце сипле погідне світло. Платан шелестить. Стогне щось в середині гори над містом. За тим цвіркуни і місяць співають свої балади. Чутно тобі, Сину?
- Наче б то так, Тату.

Коли щодня живеш поряд з генієм, читаєш його партитури, пишеш про нього книги, повертаєш з іншого світу його музику, не помічаєш, як став уже сам творецем геніальної музики. Вона помістилася в чотири з гачечком хвилини. Ти вирішив пожартувати. Зіграв  і назвав "Адажіо Альбіноні". Світ аплодує тобі стоячи.

Незадовго до твого відходу, тобі присниться сон. Маесто скаже тобі: "Ремо, ти написав найкраще з усього, що я мріяв колись зіграти"


© Copyright: Валентин Лученко, 2016